Полуднева спека

Люблю" - сказала тобі, як в останній раз
"Люблю, люблю" - прошепотів, прошепотів.
Але я втечу туди, де цвітуть сади, маю спокій де,
Ти мене знайдеш завжди лише там, де океан гуде.

Полуднева спека, синя даль, довге літо на березі втіх,
Прохолоди нема ніде, на жаль, лід, як марево, тінь, як міф,
Зупиняється час на день, на вік, там, де спокою жду тебе.
Острови, під безоднею небес, самотні острови.

Втома світ обійма і гойдає світ.
Лиш там нарешті наодинці я сама.
Марних буднів вже нема,
Спогадів нема і спокус твоїх,
Я на мить ніде, все йде, як іде,
Де океан гуде.

Полуднева спека, синя даль, довге літо на березі втіх,
Прохолоди нема ніде, на жаль, лід, як марево, тінь, як міф,
Зупиняється час на день, на вік, там, де спокою жду тебе.
Острови, під безоднею небес, самотні острови.

...Марних буднів вже нема,
Спогадів нема, і спокус твоїх,
Я на мить ніде, все йде, як іде,
Де океан гуде.

Я на тих островах,
У затоках сподівань,
У лагунах снів,
Де так хороше мені.

Полуднева спека, синя даль, довге літо на березі втіх,
Прохолоди нема ніде, на жаль, лід, як марево, тінь, як міф,
Зупиняється час на день, на вік, там, де спокою жду тебе.
Острови, під безоднею небес, самотні острови.

Полуднева спека, синя даль, довге літо на березі втіх,
Прохолоди нема ніде, на жаль, лід, як марево, тінь, як міф,
Зупиняється час на день, на вік, там, де спокою жду тебе.
Острови, під безоднею небес.

Полуднева спека, синя даль, довге літо на березі втіх,
Прохолоди нема ніде, на жаль, лід, як марево, тінь, як міф...